Урядовий контактний центр

Закон України “Про державну соціальну допомогу особам, які не мають права на пенсію, та особам з інвалідністю” № 1727-IV від 18 травня 2004 року (далі – Закон).

Стаття 6. Розмір державної соціальної допомоги особам, які не мають права на пенсію, та особам з інвалідністю.

Розмір державної соціальної допомоги особам, які не мають права на пенсію, та особам з інвалідністю за умовами, передбаченими частиною першою статті 4 цього Закону, встановлюється виходячи з розміру прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність:

– особам з інвалідністю I групи, жінкам, яким присвоєно звання “Мати-героїня”, на одну дитину померлого годувальника – 100 відсотків, на двох дітей – 120 відсотків, на трьох і більше дітей – 150 відсотків;

– особам з інвалідністю II групи – 80 відсотків;

– особам з інвалідністю III групи – 60 відсотків;

– священнослужителям, церковнослужителям та особам, які протягом не менше десяти років до введення в дію Закону України “Про свободу совісті та релігійні організації” займали виборні або за призначенням посади у релігійних організаціях, офіційно визнаних в Україні та легалізованих згідно з законодавством України, за наявності архівних документів відповідних державних органів та релігійних організацій або показань свідків, які підтверджують факт такої роботи, – 50 відсотків;

– особам, які досягли віку, встановленого статтею 1 цього Закону, – 30 відсотків.

Порядок призначення і виплати державної соціальної допомоги особам, які не мають права на пенсію, та особам з інвалідністю і державної соціальної допомоги на догляд, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України № 261 від 02 квітня 2005 року (далі – Порядок).

7. Для визначення права на соціальну допомогу застосовується прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, встановлений на дату звернення за допомогою законом на відповідний рік.

8. Соціальна допомога встановлюється виходячи з розміру прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, у такому розмірі:

– 150 відсотків – на трьох і більше дітей померлого годувальника;

– 120 відсотків – на двох дітей померлого годувальника;

– 100 відсотків – особам з інвалідністю I групи, жінкам, яким присвоєно звання “Мати-героїня”, на одну дитину померлого годувальника;

– 80 відсотків – особам з інвалідністю II групи;

– 60 відсотків – особам з інвалідністю III групи;

– 50 відсотків – священнослужителям, церковнослужителям та особам, які протягом не менш як десяти років до введення в дію Закону України “Про свободу совісті та релігійні організації” займали виборні або за призначенням посади у релігійних організаціях, офіційно визнаних в Україні та легалізованих згідно з законодавством України, за наявності архівних документів відповідних державних органів та релігійних організацій або показань свідків, які підтверджують факт такої роботи;

– 30 відсотків – особам, які досягли віку, встановленого статтею 1 Закону України “Про державну соціальну допомогу особам, які не мають права на пенсію, та особам з інвалідністю”.

Для визначення розміру соціальної допомоги застосовується прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність (або рівень забезпечення прожиткового мінімуму – у випадках, встановлених законом), встановлений на дату звернення за допомогою законом на відповідний рік.

У разі збільшення прожиткового мінімуму перерахунок соціальної допомоги здійснюється з дати, з якої встановлений новий розмір прожиткового мінімуму (або рівня забезпечення прожиткового мінімуму – у випадках, встановлених законом).

40. У разі смерті одержувача соціальної допомоги особам, які здійснили його поховання, виплачується допомога на поховання в розмірі двомісячної суми соціальної допомоги, призначеної на день смерті одержувача такої допомоги.

У разі смерті особи, яка перебувала на повному державному утриманні, або особи, поховання якої проводиться за рахунок коштів державного бюджету, допомога на поховання не виплачується (крім випадків, коли поховання здійснюється членами сім’ї або іншими особами).