Урядовий контактний центр

Закон України “Про поховання та похоронну справу” № 1102-IV від 10 липня 2003 року (далі – Закон).

Стаття 1. Поняття поховання.

Поховання – діяльність відповідних органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових осіб у межах повноважень, визначених цим Законом та прийнятими відповідно до нього нормативно-правовими актами, а також суб’єктів господарювання, спрямована на:

– забезпечення належного ставлення до тіла (останків, праху) померлого (далі – тіла);

– забезпечення права громадян на захоронення їхнього тіла відповідно до їх волевиявлення, якщо таке є;

– створення та експлуатацію об’єктів, призначених для поховання, утримання і збереження місць поховань;

– організацію і проведення поховань померлих та/або загиблих (далі – померлих);

– надання ритуальних послуг, реалізацію предметів ритуальної належності.

Стаття 2. Визначення термінів.

У цьому Законі наведені нижче терміни вживаються в такому значенні:

– військове кладовище – відведена у встановленому законом порядку земельна ділянка з облаштованими могилами, колумбаріями чи іншими будівлями та спорудами, призначеними для організації почесних поховань та утримання місць поховань загиблих (померлих) осіб, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України, забезпечували виконання службових обов’язків та присяги на вірність Українському народу, а також борців за незалежність України у XX столітті;

– військове меморіальне кладовище – невід’ємна складова Національного військового меморіального кладовища, розміщена на земельній ділянці, відведеній у межах відповідної області або Автономної Республіки Крим у встановленому законом порядку та наданій у постійне користування державній установі, що належить до сфери управління центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері підтримки та реалізації інтересів ветеранів війни, з облаштованими могилами, колумбаріями чи іншими будівлями та спорудами, призначеними для організації почесних поховань загиблих (померлих) осіб, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України, забезпечували виконання службових обов’язків та присяги на вірність Українському народу, а також борців за незалежність України у XX столітті;

– волевиявлення громадянина щодо ставлення до його тіла після смерті – бажання, виражене в усній (у присутності свідків) або в письмовій формі, завіреній в установленому законодавством порядку;

– історичне військове кладовище – земельна ділянка, відведена у встановленому законом порядку, на якій облаштовані могили та кенотафи, а також інші меморіальні будівлі та споруди, необхідні для організації поховань та перепоховань загиблих (померлих) учасників Першої та Другої світових воєн, інших воєн та збройних конфліктів;

– місце поховання – кладовище, крематорій, колумбарій або інша будівля чи споруда, призначена для організації поховання померлих;

– місце почесного поховання – спеціально відведене місце для поховань та перепоховань на території кладовища чи спеціально відведена земельна ділянка за його межами, призначена для організації почесних поховань, Національне військове меморіальне кладовище, військові меморіальні кладовища, військові кладовища;

– могила – місце на кладовищі, у крематорії, колумбарії або в іншій будівлі чи споруді, призначеній для організації поховання померлих, де похована труна з тілом померлого чи урна з прахом;

– Національне військове меморіальне кладовище – розміщений на спеціально відведеній земельній ділянці об’ємно-просторовий об’єкт загальнодержавного значення, що включає сектори військових поховань, музейний комплекс, ритуальну будівлю та інші необхідні споруди для організації почесних поховань загиблих (померлих) осіб, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України, забезпечували виконання службових обов’язків та присяги на вірність Українському народу;

– намогильні споруди – пам’ятні споруди, що встановлюються на могилах та увічнюють пам’ять про померлих;

– наруга над могилою, іншим місцем поховання:

– самовільне утворення надписів, малюнків, символів або інших зображень на кладовищенських спорудах, що використовуються для церемонії поховання та поминання померлих, намогильних спорудах, склепах, урнах з прахом, могилах чи інших місцях поховання;

– самовільне пошкодження, розкопування, руйнування або в інший спосіб знищення кладовищенських споруд, що використовуються для церемонії поховання та поминання померлих, намогильних споруд, огорож, склепів, урн з прахом, могил чи інших місць поховання;

– використання з метою, не передбаченою чинним законодавством, чи самовільне використання кладовищенських споруд, що використовуються для церемонії поховання та поминання померлих, намогильних споруд, склепів, урн з прахом, могил чи інших місць поховання або вчинення інших дій, що мали на меті зневажити родинну чи суспільну пам’ять про померлого, продемонструвати зневажливе ставлення до місця поховання та суспільних, релігійних принципів і традицій в цій сфері;

– наруга над тілом (останками, прахом) померлого – вчинення непристойних умисних дій над тілом (останками, прахом) померлого, самовільне знімання одягу з тіла (останків, праху) померлого, переміщення в інше місце або розчленування чи знищення тіла (останків, праху) померлого, здійснення акту некрофілії, використання частин похованого тіла з ритуальними чи іншими, не передбаченими чинним законодавством цілями, або вчинення інших дій, що мали на меті зневажити родинну чи суспільну пам’ять про померлого, продемонструвати негативне ставлення до померлого, завдати образи рідним та близьким померлого, виявити зневагу до суспільних, релігійних принципів та традицій в цій сфері;

– склеп – підземна або заглиблена в землю капітальна споруда, призначена для поховання, в межах місця поховання, відведеного у встановленому порядку;

– кенотаф – символічна меморіальна споруда, споруджена для збереження родинної та суспільної пам’яті про померлого на місці, де відсутнє тіло (останки, прах) померлого;

– урна з прахом – ємність, призначена для збереження праху померлого;

– кладовище – відведена в установленому законом порядку земельна ділянка з облаштованими могилами та/або побудованими крематоріями, колумбаріями чи іншими будівлями та спорудами, призначеними для організації поховання та утримання місць поховань;

– колумбарій – сховище для урн із прахом померлих;

– колумбарні ніші – спеціально обладнані місця на колумбарії для поховання урн із прахом померлих, що облаштовуються в мурованих стінах або на підготовлених ландшафтних ділянках;

– крематорій – спеціальна інженерна споруда з устаткуванням, призначеним для спалювання трун із тілами померлих;

– поховання померлого – комплекс заходів та обрядових дій, які здійснюються з моменту смерті людини до поміщення труни з тілом або урни з прахом у могилу або колумбарну нішу, облаштування та утримання місця поховання відповідно до звичаїв та традицій, що не суперечать законодавству;

– почесне поховання – процедура урочистого віддання почестей під час поховання загиблих (померлих) осіб, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України, забезпечували виконання службових обов’язків та присяги на вірність Українському народу, осіб, які мають особливі заслуги перед Україною відповідно до законодавства;

– предмети ритуальної належності – вироби, що є атрибутами поховання та облаштування могили (колумбарної ніші);

– користувач місця поховання (місця родинного поховання) – особа, яка здійснила перше поховання на відведеному місці поховання (родинного поховання) та/або має відповідне свідоцтво про смерть похованого і свідоцтво про поховання, передбачене статтею 25 цього Закону;

– ритуальні послуги – послуги, пов’язані з організацією поховання та облаштуванням місця поховання;

– сектор військових поховань – спеціально відведена земельна ділянка, призначена для поховань та перепоховань на території кладовища, чи спеціально відведена земельна ділянка за межами кладовища, призначена для організації почесних поховань загиблих (померлих) осіб, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України, забезпечували виконання службових обов’язків та присяги на вірність Українському народу, борців за незалежність України у XX столітті.

Стаття 3. Правові основи діяльності в галузі поховання.

Правову основу діяльності в галузі поховання становлять Конституція України, цей Закон, інші закони України, міжнародні договори України, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, а також інші нормативно-правові акти, що приймаються на виконання законів України.

Якщо міжнародним договором, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші норми, ніж ті, що передбачені законодавством України про поховання померлих, застосовуються норми міжнародного договору.

Стаття 4. Основні принципи діяльності в галузі поховання.

Діяльність у галузі поховання базується на таких основних принципах:

– гарантування державою належного поховання померлих;

– достойного ставлення до тіла померлого;

– поховання в установленому законодавством порядку з урахуванням волевиявлення померлого, вираженого особою при житті, а за його відсутності – з урахуванням побажань родичів;

– створення рівних умов для поховання померлих незалежно від їх раси, кольору шкіри, політичних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, мовних або інших ознак;

– запобігання випадкам непоховання померлих;

– компенсації державою витрат, пов’язаних з похованням померлих, відповідно до закону;

– безоплатного виділення місця для поховання померлих (їхніх останків) чи урн із прахом померлих на кладовищі (у колумбарії);

– конфіденційності інформації про померлого;

– забезпечення збереження місць поховань.

Стаття 5. Нормативно-правові акти в галузі поховання.

Нормативно-правові акти в галузі поховання впроваджуються в порядку, передбаченому законом, з метою забезпечення безпеки життя та здоров’я людей, тварин, охорони рослин, а також майна та довкілля, створення умов для раціонального використання всіх видів ресурсів.

Нормативно-правові акти в галузі поховання складаються з:

– обов’язкових містобудівних, екологічних вимог та санітарно-гігієнічних норм щодо створення та функціонування кладовищ, крематоріїв, інших місць поховань;

– необхідного мінімального переліку вимог щодо порядку організації поховання померлих і ритуального обслуговування населення;

– єдиної методики визначення вартості надання громадянам необхідного мінімального переліку видів ритуальних послуг та реалізації предметів ритуальної належності.

З метою врахування обрядових звичаїв, сприяння розвитку етичних правил у галузі поховання можуть запроваджуватися кодекси професійної етики.

Стаття 6. Право громадян на поховання їхнього тіла та волевиявлення про належне ставлення до тіла після смерті.

Усі громадяни мають право на поховання їхнього тіла та волевиявлення про належне ставлення до тіла після смерті. Волевиявлення про належне ставлення до тіла після смерті може бути виражене у:

– згоді чи незгоді на проведення патолого-анатомічного розтину;

– згоді чи незгоді на вилучення анатомічних матеріалів для трансплантації та/або виготовлення біоімплантатів;

– побажанні бути похованим у певному місці, за певними звичаями, поруч з певними раніше померлими чи бути підданим кремації;

– дорученні виконати своє волевиявлення певній особі;

– іншому дорученні, що не суперечить законодавству.

Контроль за виконанням волевиявлення громадян про належне ставлення до їхнього тіла після смерті в частині надання згоди на проведення патолого-анатомічного розтину, згоди чи незгоди на вилучення анатомічних матеріалів для трансплантації та/або виготовлення біоімплантатів здійснюється відповідно до закону.

Виконання волевиявлення громадян про належне ставлення до їхнього тіла після смерті в частині щодо кремації тіла, поховання в іншому населеному пункті здійснюється відповідно до закону.

Дії щодо тіла померлого повинні здійснюватися в повній відповідності з волевиявленням померлого, якщо не виникли обставини, за яких виконання волевиявлення померлого неможливе.

У разі відсутності відповідного волевиявлення померлого вилучення у нього анатомічних матеріалів для трансплантації та/або виготовлення біоімплантатів здійснюється відповідно до закону.

Повнолітня дієздатна фізична особа має право розпорядитися щодо передачі після смерті її тіла чи анатомічних матеріалів науковим або навчальним закладам, закладам охорони здоров’я. Рішення щодо передачі тіла чи анатомічних матеріалів померлого може бути прийнято другим з подружжя або одним з близьких родичів, якщо це не суперечить волевиявленню померлого. Порядок передачі тіла чи анатомічних матеріалів померлого науковим, медичним або навчальним закладам встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Стаття 7. Гарантії конфіденційності інформації про померлого.

До конфіденційної інформації про померлого належать відомості про адреси місць проживання, телефонні номери, інші контактні дані близьких осіб померлої особи або виконавця волевиявлення померлого. Держава гарантує конфіденційність такої інформації.

Не належить до конфіденційної інформація про померлих, розміщена на могилах, намогильних спорудах, склепах, кенотафах, інших місцях поховання, місцях почесного поховання.

З метою збереження пам’яті про померлих, похованих на території України, органи державної влади, органи місцевого самоврядування здійснюють заходи щодо збирання, накопичення, обробки та зберігання інформації про могили, намогильні споруди, склепи, кенотафи, інші місця поховання, місця почесного поховання. Органи місцевого самоврядування ведуть облік інформації про померлих, похованих на території відповідної громади, і надають таку інформацію на запит громадян (стосовно осіб, з якими наявні родинні відносини) та за обґрунтованим запитом органів державної влади.

Стаття 8. Організація діяльності в галузі поховання.

Організація діяльності в галузі поховання померлих здійснюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері житлово-комунального господарства, іншими центральними органами виконавчої влади, місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування та їх виконавчими органами.

Центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері житлово-комунального господарства, в межах своєї компетенції:

1) забезпечує формування державної політики у сфері поховання;

2) затверджує необхідний мінімальний перелік вимог щодо порядку організації поховання і ритуального обслуговування населення;

3) затверджує типове положення про ритуальну службу;

4) встановлює вимоги щодо утримання та охорони місць поховань;

5) встановлює порядок реєстрації поховань та перепоховань померлих, а також форму книги реєстрації поховань та перепоховань;

6) здійснює інші повноваження, передбачені законом.

Повноваження інших центральних органів виконавчої влади в галузі поховання встановлюються законом.

Місцеві державні адміністрації в межах, визначених Конституцією і законами України, здійснюють на відповідних територіях державний контроль за додержанням санітарних правил у галузі поховання, а також правил благоустрою, вирішують відповідно до закону питання про відведення земельних ділянок для організації місць поховання, здійснюють інші повноваження, передбачені законом.

Органи місцевого самоврядування та їх виконавчі органи в межах своєї компетенції:

1) вирішують відповідно до закону питання про відведення земельних ділянок для організації місць поховання, крім випадків, передбачених статтею 23-1 цього Закону;

2) забезпечують будівництво, утримання в належному стані та охорону місць поховання, крім випадків, передбачених статтею 23-1 цього Закону;

3) створюють ритуальні служби;

4) вирішують питання про надання за рахунок коштів місцевих бюджетів ритуальних послуг у зв’язку з похованням самотніх громадян, ветеранів війни та праці, а також інших категорій малозабезпечених громадян; про надання допомоги на поховання померлих громадян в інших випадках, передбачених цим Законом;

5) здійснюють контроль за дотриманням законодавства стосовно захисту прав споживачів у частині надання суб’єктами господарювання ритуальних послуг та реалізацією ними предметів ритуальної належності;

6) здійснюють інші повноваження, передбачені цим та іншими законами.

Для організації (утворення), будівництва, утримання в належному стані та охорони місць поховання сільські, селищні, міські ради можуть створювати спеціалізовані комунальні підприємства.

З метою оперативного забезпечення населення інформацією про суб’єкти господарювання, що надають ритуальні послуги та виготовляють предмети ритуальної належності, органи місцевого самоврядування можуть створювати спеціалізовані госпрозрахункові інформаційні служби. Порядок діяльності таких служб визначається органами місцевого самоврядування відповідно до законодавства.

Стаття 9. Ритуальні служби.

Ритуальні служби – спеціалізовані комунальні підприємства, що створюються органами місцевого самоврядування в порядку, встановленому законом, з метою здійснення організації поховання померлих і надання ритуальних послуг, передбачених необхідним мінімальним переліком окремих видів ритуальних послуг, реалізації предметів ритуальної належності, передбаченим пунктом 2 частини другої статті 8 цього Закону.

Ритуальні служби можуть також надавати ритуальні послуги, не передбачені необхідним мінімальним переліком окремих видів ритуальних послуг та реалізації предметів ритуальної належності, виготовляти предмети ритуальної належності. Тарифи щодо оплати таких послуг та предметів ритуальної належності встановлюються в межах, визначених законодавством, виконавчим органом сільської, селищної, міської ради.

Стаття 10. Надання ритуальних послуг та виготовлення предметів ритуальної належності.

Надання ритуальних послуг відповідно до необхідного мінімального переліку окремих видів ритуальних послуг, передбаченого пунктом 2 частини другої статті 8 цього Закону, здійснюється ритуальними службами або за договором суб’єктами господарювання інших форм власності. Вартість таких послуг встановлюється в порядку і в межах, встановлених законодавством, виконавчим органом сільської, селищної, міської ради.

Надання ритуальних послуг, не передбачених зазначеним переліком, а також виготовлення предметів ритуальної належності здійснюється за цінами, встановленими за згодою сторін.

Надання ритуальних послуг та виготовлення предметів ритуальної належності здійснюється з дотриманням вимог норм і правил, встановлених законодавством.

Стаття 11. Поховання померлого.

Поховання померлого покладається на виконавця волевиявлення померлого. Якщо у волевиявленні померлого немає вказівки на виконання волевиявлення чи в разі відмови виконавця від виконання волевиявлення померлого поховання померлого здійснюється чоловіком (дружиною), батьками (усиновителями), дітьми, сестрою, братом, дідом або бабою, онуком (правнуком), іншою особою, яка зобов’язалася поховати померлого.

Виконавцю волевиявлення померлого або особі, яка зобов’язалася поховати померлого, в установленому законодавством порядку в день звернення видаються:

– лікарське свідоцтво про смерть – закладом охорони здоров’я;

– свідоцтво про смерть та довідка про смерть – відділом державної реєстрації актів цивільного стану, виконавчим органом сільських, селищних, міських (крім міст обласного значення) рад, консульською установою чи дипломатичним представництвом України.

Зазначені документи можуть надаватися за дорученням виконавця волевиявлення померлого або особи, яка зобов’язалася поховати померлого, іншій юридичній чи фізичній особі.

У разі смерті громадянина на території іноземної держави та за наявності письмового волевиявлення про поховання його тіла на території України, посвідченого належним чином, поховання здійснюється у відповідних місцях поховань на території України виконавцем волевиявлення померлого або особою, яка зобов’язалася поховати померлого, за сприяння консульської установи чи дипломатичного представництва України.

У разі смерті одинокого громадянина або громадянина, від поховання якого відмовилися рідні, на території іноземної держави та за наявності письмового волевиявлення про поховання його тіла на території України, посвідченого належним чином, поховання здійснюється у відповідних місцях поховань на території України в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Стаття 12. Надання ритуальних послуг.

Особа, яка зобов’язалася поховати померлого, на підставі свідоцтва про смерть звертається згідно із статтею 8 цього Закону до сільського голови або ритуальної служби з приводу укладення відповідного договору-замовлення на організацію та проведення поховання. Ця особа має право вибирати виконавців послуг серед суб’єктів господарської діяльності, які уклали договори із сільським головою або ритуальною службою про надання цих послуг.

Ритуальні послуги надаються за плату згідно з договором-замовленням, крім випадків, передбачених законом.

Виконавець може надавати ритуальні послуги, визначені необхідним мінімальним переліком окремих видів ритуальних послуг. Цей перелік затверджується центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері житлово-комунального господарства.

Суб’єкти господарювання можуть самостійно на підставі звернення осіб, які зобов’язалися поховати померлого, виготовляти та реалізовувати предмети ритуальної належності, якщо вони відповідають вимогам нормативно-правових актів та затвердженій вартості, де це передбачено законодавством.

Єдину методику визначення вартості надання громадянам необхідного мінімального переліку окремих видів ритуальних послуг, реалізації предметів ритуальної належності затверджує центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері житлово-комунального господарства.

Вартість послуг та предметів ритуальної належності визначається на принципах:

– доступності для кожного громадянина і рівності правових гарантій;

– визначення економічної обґрунтованості, планово-розрахункової собівартості та рентабельності при затвердженні ціни;

– відповідальності виконавчих органів сільських, селищних та міських рад та органів виконавчої влади за встановлені ними ціни;

– відкритості, доступності та прозорості структури ціни;

– оплати тільки тих послуг, що відповідають вимогам нормативно-правових актів.

Необхідний мінімальний перелік вимог щодо порядку організації поховання і ритуального обслуговування населення затверджує центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері житлово-комунального господарства.

Стаття 13. Допомога на поховання.

Виконавцю волевиявлення померлого або особі, яка зобов’язалася поховати померлого, надається допомога на поховання.

Розмір допомоги на поховання та порядок її надання виконавцю волевиявлення померлого або особі, яка зобов’язалася поховати померлого, встановлює Кабінет Міністрів України, якщо інше не передбачено законом.

Розмір допомоги на поховання не може бути меншим за розмір, визначений Кабінетом Міністрів України.

Стаття 14. Безоплатне поховання.

Безоплатно для виконавця волевиявлення померлого або особи, яка зобов’язалася поховати померлого, здійснюється поховання померлих:

а) осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною, – з відповідними військовими почестями:

– Героїв Радянського Союзу;

– повних кавалерів ордена Слави;

– осіб, нагороджених чотирма і більше медалями “За відвагу”;

– Героїв Соціалістичної Праці, удостоєних цього звання за працю в період Другої світової війни;

– Героїв України, яким починаючи з 2014 року вручено орден “Золота Зірка”;

– осіб, яких починаючи з 2014 року нагороджено орденом Богдана Хмельницького трьох ступенів;

– осіб, яких починаючи з 2014 року нагороджено орденом княгині Ольги трьох ступенів;

– особи, нагороджені відзнакою Президента України “Хрест бойових заслуг”;

– осіб, яких починаючи з 2014 року нагороджено орденом “За мужність” трьох ступенів;

б) осіб, які мають особливі трудові заслуги перед Батьківщиною:

– Героїв Соціалістичної Праці;

– Героїв України;

– повних кавалерів ордена Трудової Слави;

в) учасників бойових дій, осіб з інвалідністю внаслідок війни;

г) постраждалих учасників Революції Гідності.

На могилі померлої (загиблої) особи, яка має особливі заслуги та особливі трудові заслуги перед Батьківщиною, безоплатно споруджується надгробок за встановленим Кабінетом Міністрів України зразком.

Витрати на поховання загиблих (померлих) з числа осіб, визначених пунктами “а” – “б” частини першої цієї статті, здійснюються за рахунок коштів державного бюджету.

Витрати на поховання загиблих (померлих) з числа осіб, визначених пунктами “в” – “г” частини першої цієї статті, здійснюються за рахунок коштів місцевого бюджету.

Стаття 15. Поховання померлих військовослужбовців, поліцейських, осіб начальницького і рядового складу, Державної кримінально-виконавчої служби України, Державної служби спеціального зв’язку та захисту інформації України, осіб, які мають спеціальні звання Бюро економічної безпеки України, осіб, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України.

Збройні Сили України, інші утворені відповідно до закону військові формування, а також Служба безпеки України, Міністерство внутрішніх справ України, Бюро економічної безпеки України, інші державні органи надають допомогу в проведенні поховання померлих сім’ям, батькам або іншим особам, які зобов’язалися поховати померлих військовослужбовців, поліцейських, осіб начальницького і рядового складу, Державної кримінально-виконавчої служби України, Державної служби спеціального зв’язку та захисту інформації України, осіб, які мають спеціальні звання Бюро економічної безпеки України, які померли (загинули) під час проходження служби (виконання службових обов’язків), компенсують матеріальні витрати на ритуальні послуги та на спорудження надгробків у порядку та розмірах, що визначаються Кабінетом Міністрів України.

Перелік заходів, пов’язаних з організацією і забезпеченням проведення поховання загиблих (померлих) осіб, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України, із зазначенням відповідальних за їх здійснення визначається Кабінетом Міністрів України.

Стаття 15-1. Почесне поховання на Національному військовому меморіальному кладовищі та військових меморіальних кладовищах загиблих (померлих) осіб, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України, забезпечували виконання службових обов’язків та присяги на вірність Українському народу.

На Національному військовому меморіальному кладовищі та військових меморіальних кладовищах здійснюють поховання з військовими почестями загиблих (померлих):

а) військовослужбовців сил безпеки та сил оборони, поліцейських, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України;

б) військовослужбовців, яким починаючи з 2014 року присвоєно звання Герой України з врученням ордена “Золота Зірка”, військовослужбовців, нагороджених орденом Богдана Хмельницького трьох ступенів, орденом “За мужність” трьох ступенів, відзнакою Президента України “Хрест бойових заслуг”;

в) учасників бойових дій, визначених абзацом другим пункту 2, пунктами 19-25 частини першої статті 6 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”;

г) осіб з інвалідністю внаслідок війни, визначених пунктами 11-16 частини другої статті 7 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”;

ґ) військовослужбовців Збройних Сил України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, розвідувального органу Міністерства оборони України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, які за рішенням відповідних державних органів були направлені для участі в міжнародних операціях з підтримання миру і безпеки або у відрядження до держав, на території яких у цей період велися бойові дії.

На Національному військовому меморіальному кладовищі та військових меморіальних кладовищах не може здійснюватися поховання зазначених у цій статті осіб, які на день смерті мали судимість за вчинення умисного злочину, якщо ця судимість не погашена і не знята у встановленому законом порядку.

Рішення про поховання осіб, визначених частиною другою цієї статті, які загинули під час безпосередньої участі у захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України, на Національному військовому меморіальному кладовищі, військовому меморіальному кладовищі може бути прийнято спеціальною комісією, утвореною центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері підтримки та реалізації інтересів ветеранів війни, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Порядок організації здійснення почесних поховань та увічнення пам’яті на Національному військовому меморіальному кладовищі та військових меморіальних кладовищах визначає Кабінет Міністрів України.

Увічнення пам’яті осіб, зазначених у частині першій цієї статті, які поховані на інших кладовищах, може здійснюватися у музейному комплексі Національного військового меморіального кладовища.

Особи, зазначені у частині першій цієї статті, поховані на інших кладовищах, можуть бути перепоховані на Національному військовому меморіальному кладовищі, військовому меморіальному кладовищі у порядку, затвердженому Кабінетом Міністрів України.

На Національному військовому меморіальному кладовищі може здійснюватися перепоховання видатних борців за незалежність України у XX столітті та, у виняткових випадках, членів їхніх сімей за рішенням спеціальної комісії, утвореної центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері національної пам’яті Українського народу, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Стаття 15-2. Поховання на Національному військовому меморіальному кладовищі, військових меморіальних кладовищах невпізнаних тіл (останків) військовослужбовців, поліцейських, які загинули (померли) внаслідок збройної агресії проти України.

На Національному військовому меморіальному кладовищі, військових меморіальних кладовищах можуть здійснюватися поховання невпізнаних тіл (останків) військовослужбовців, поліцейських, які загинули (померли) внаслідок збройної агресії проти України, виключно шляхом закопування в могилі труни з тілом (останками).

Для здійснення поховань невпізнаних тіл (останків) військовослужбовців, поліцейських, які загинули (померли) внаслідок збройної агресії проти України, на Національному військовому меморіальному кладовищі, військових меморіальних кладовищах відводяться окремі сектори для таких поховань.

На Національному військовому меморіальному кладовищі, військових меморіальних кладовищах не може здійснюватися поховання невпізнаних тіл (останків) військовослужбовців держави-агресора.

Порядок організації здійснення поховань (перепоховань у випадку встановлення особи) на Національному військовому меморіальному кладовищі, військових меморіальних кладовищах невпізнаних тіл (останків) військовослужбовців, поліцейських, які загинули (померли) внаслідок збройної агресії проти України, визначається Кабінетом Міністрів України.

Стаття 16. Поховання померлих одиноких громадян.

Поховання померлих одиноких громадян, осіб без певного місця проживання, громадян, від поховання яких відмовилися рідні, знайдених невпізнаних трупів здійснюється за рахунок коштів відповідних місцевих бюджетів.

Стаття 17. Поховання померлих, які проживали в закладах різних типів.

Поховання померлих, які проживали в будинках-інтернатах для громадян похилого віку та осіб з інвалідністю, геріатричних пансіонатах, пансіонатах для ветеранів війни і праці, психоневрологічних інтернатах, дитячих будинках-інтернатах, територіальних центрах соціального обслуговування пенсіонерів і одиноких непрацездатних громадян та в стаціонарних закладах інших типів, здійснюється за рахунок коштів відповідних місцевих бюджетів.

Стаття 18. Поховання померлих осіб, які відбували покарання в установах виконання покарань чи слідчих ізоляторах.

Поховання осіб, які померли під час відбування покарання в установах виконання покарань чи слідчих ізоляторах, та осіб, взятих під варту, які померли під час їх тримання в слідчих ізоляторах, здійснюється згідно з цим Законом за рахунок коштів установи, в якій перебував померлий, або за рахунок коштів виконавця волевиявлення померлого чи особи, яка зобов’язалася поховати померлого, за бажанням цих осіб у встановленому порядку.

Стаття 19. Поховання інфікованого тіла.

Поховання померлих осіб, які померли внаслідок зараження особливо небезпечною інфекцією, здійснюється згідно із санітарним законодавством України.

Стаття 20. Поховання померлих іноземців та осіб без громадянства.

Поховання померлих іноземців та осіб без громадянства здійснюється в порядку, встановленому цим Законом для громадян України, якщо інше не передбачено міжнародним договором України.

Стаття 21. Перепоховання останків померлих.

Перепоховання останків померлого допускається у виняткових випадках за рішенням виконавчого органу відповідної сільської, селищної, міської ради на підставі письмового звернення особи, яка здійснила поховання, або одного з родичів, визначених частиною першою статті 11 цього Закону (у разі відсутності особи, яка здійснила поховання, чи наявності згоди такої особи), свідоцтва про смерть похованого, дозволу виконавчого органу відповідної сільської, селищної, міської ради на поховання останків померлого на іншому кладовищі.

Перепоховання останків померлих може здійснюватися в інших випадках згідно із законодавством України.

У разі ідентифікації (встановлення) особи, невпізнані останки якої поховані в установлених відповідно до законодавства місцях поховання, перепоховання таких останків померлого здійснюється особою з числа осіб, визначених частиною першою статті 11 цього Закону.

У разі ідентифікації (встановлення) особи, невпізнані останки якої поховані на Національному військовому меморіальному кладовищі, перепоховання таких останків померлого може здійснюватися особою з числа осіб, визначених частиною першою статті 11 цього Закону, на іншому кладовищі в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Перепоховання останків померлих, воїнів із братських і одиночних могил здійснюється з дотриманням вимог законів України “Про охорону культурної спадщини” та “Про увічнення перемоги над нацизмом у Другій світовій війні 1939-1945 років”.

Під час перепоховання останків померлих контроль за дотриманням безпечних умов праці протягом усього терміну ведення робіт здійснює виконавчий орган відповідної сільської, селищної, міської ради.

Перепоховання останків померлих здійснюється за рахунок коштів особи, яка ініціює перепоховання, або з інших джерел, не заборонених законодавством.

Перепоховання останків померлих осіб (у тому числі після ідентифікації (встановлення) таких осіб), які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України, здійснюється за рахунок джерел, передбачених законом для поховання таких осіб, одноразово.

Стаття 22. Переміщення тіл померлих через державний кордон України.

Переміщення тіл померлих через державний кордон України (у тому числі переміщення через територію України транзитом) здійснюється за умови пред’явлення митному органові особою, яка переміщує (супроводжує) тіло померлого, таких документів:

– свідоцтва про смерть або іншого документа, що засвідчує факт смерті, виданого компетентним органом;

– довідки про те, що в тілі та труні (урні) немає вкладень, переміщення яких через державний кордон України заборонено. Таку довідку видає судово-медичний експерт у присутності посадової особи відповідного митного органу – в разі вивезення труни (урни) за кордон – або відповідний компетентний орган іноземної держави з легалізацією такої довідки консульською чи дипломатичною установою України за кордоном – у разі ввезення труни (урни) на територію України.

Тіло померлого повинне вміщуватися в металеву герметичну труну (урну), яка опечатується посадовими особами, зазначеними в абзаці третьому частини першої цієї статті.

Розкриття труни (урни) можливе у виняткових випадках за наявності достовірної інформації щодо вкладень, переміщення яких через державний кордон України заборонено. Розкриття здійснюється в спеціальному приміщенні закладу охорони здоров’я України в присутності посадової особи митного органу та особи, яка супроводжує труну (урну), або представника підприємства, який здійснює перевезення, а також інших осіб у випадках, передбачених законом, з дотриманням вимог санітарно-епідеміологічного законодавства України.

Стаття 27. Реєстрація поховань загиблих (померлих).

Кожне поховання та перепоховання загиблих (померлих), крім випадків, визначених частиною другою цієї статті, реєструється спеціалізованим комунальним підприємством (а в разі його відсутності – виконавчим органом сільської, селищної, міської ради) у книзі реєстрації поховань загиблих (померлих), форму якої встановлює центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері житлово-комунального господарства.

Кожне поховання та перепоховання загиблих (померлих) на Національному військовому меморіальному кладовищі, військових меморіальних кладовищах реєструється державною установою або державним підприємством, що належить до сфери управління центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері підтримки та реалізації інтересів ветеранів війни, у книзі реєстрації поховань загиблих (померлих), електронну форму якої встановлює центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері житлово-комунального господарства.

У разі ліквідації кладовища книга реєстрації поховань загиблих (померлих) підлягає переданню на зберігання до архіву органу місцевого самоврядування.